До 90-ліття народження та 40-ліття смерті Василя Курилика

«Взагалі-то мистецтво, з одного боку, здійснює те, чого природа не могла зробити, з другого боку – її наслідує». (Аристотель про мистецтво)

Про те, що українці загосподарювали Канаду широко відома дійсність. Сьогодні дехто дивується, що в лавах канадської влади і дипломатії порівняно багато українців. Про те, що загально канадці надзвичайно прихильно відносяться і допомагають Україні це природне явище. Канадські українці щасливі в тому, що живуть вони в миролюбній країні в якій  кожна людина почувається вільно і  її навіть на думку не приходить когось поневолювати. Отже усі українці гордяться тим, що вони в різній формі приєднуються до канадського суспільства і своїми різними зусиллями вносять цінний  вклад у загальний розвиток Канади. Поряд з економічно-господарською діяльністю помітний вклад українці в Канаді вносять в культурно-освітню ділянку. В письменство, педагогіку, а в тому і в канадське мистецтво. Серед таких корифеїв, як; О. Архипенко,, О. Трищенко, М. Кричевський, Т. Коваль П. Коць та десятки інших. Типовим представником канадсько-українського мистецтва є маляр Василь Курилик. Визначний вчений д-р Богдан Стебельський писав ,,Для українського мистецтва Василь Курилик важливий тим, що він показав українську людину в Канаді, ту, яка творила цю Канаду й залишилася в ній жити, продовжувати себе в ній… Без Курилика не можна говорити про українців у Канаді, як не можна без нього говорити про канадське образотворче мистецтво взагалі”. Кажуть один лікар є ремісником, інший – мистцем у своїй справі, ще інший – знавцем цього мистецтва. Такі люди зустрічаються, в усіх видах професій. Якщо йдеться про нашого ювілянта, він становить виняткову постать у світі мистецтва, яка привертає увагу так своїм життям, як і творчістю. Василь Курилик народився 3 березня 1927 р. в сім’ї українського фармера у Відфорді Альберта. Його  родове коріння виводиться з Буковини. Ще в 1896 р. його дід і бабуся виїхали з Борівців у пошуках кращої долі за океан. Його батьки тут стали фермерами і надіялися, що син Василь піде їхніми слідами. Але тонка вразлива душа Василя Курилика прагнула проявитися в іншій ділянці. Саме тому стосунки з батьком стали напруженими, і в 15 років Василь пішов з дому у самостійне життя без допомоги, сам собі став укладати долю свого майбутнього. Чув душею і був упевнений того, що мистецька творчість це його пасія і життєве покликання. Молоді роки Василя промайнули у Манітобі. Пізніше  великі зацікавлення до мистецтва перемогли і він закінчивши Манітобську школу і завершивши науку  в  університеті у Вінніпезі та на тому не зупинився. Зразу рішив поступити на студії малярства до Онтарійського коледжу, а звідси перейшов на навчання до Мистецького інституту ім. Альєнде в Мексиці. Його зацікавлення до мистецтва, як  стверджують дослідники були надприродними. Весь час він прагнув здобути високі мистецькі всесторонні знання.

Василь Курилик з дітьми і дружиною біля мистецької галереї в Ніагара-Фоллс. 1975 рік.

Добре відоме символічне полотно митця з цієї теми «Нуклеарна Мадонна», написане ще в дочорнобильську добу — твір свого роду став пересторогою для людства. Невипадково цей образ після 1986 року набув іншої назви — «Чорнобильська Мати Божа». Однак вершиною у творчості В. Курилика є серія «Страсті Христові» тобто ілюстрації до «Євангеліє». Як проповідник християнської моралі окрему серію мистець присвятив поверх 20 картин – містові Торонто; «Візії ядерної зброї» , показуючи світ духовних цінностей та світ катастрофи, світ правди і світ трагедії. Понадто Курилик оформляв геніяльно художньо «Лиса Микиту» І. Франка, видавані різні книжки, зображував з великим хистом тварини, а також різнні достойників держав. Нариклад ведмідь – московський «енкаведист», вовк-ненажера – московський імперіялізм та інші. Художник в російській ненажерливості, немов придбачив сучасне горе, яке терпить Україна вже три роки дику агресію від путінської  Росії, яка безкарно  заливає кров’ю невинних людей землю Шевченка. Ця злочинна орда руйнує  культурні і господарчі цінності та впроваджує систему поневірянь й виявляє претензію на панування не тільки над Україною, але і над цілою Европою. Справді художня творчість Курилика – це унікальне мистецьке явище, яке викликає незбагнені рефлексії. У нього  власний стиль,  з ніким неспоріднені картини, легко сприймаються, вони своєю сутністю зближені до символізму. В. Курилик – це окрема постать і окрема епоха на тлі українського і світового мистецтва. Це синтеза відродження краси на основі християнської моралі. Українці мають право гордитися творчістю свого мистця, для якого Україна і Канада стали одною Батьківщиною. Вийшло декілька монографій про нього та кольорових альбомів, а також 5 кінофільмів. «Для українського мистецтва В. Курилик важливий тим, що він показав українську людину в Канаді, ту, яка творила цю Канаду й залишається в ній жити, продовжувати себе в ній… (за словами Б. Стебельського). Мою увагу привернула книга видана автобіографія Василя Курилика «Зо мною же хтось» (англійською). Вона видана була у видавництві американського Корнел університету у формі скрипту для студентів психології, це виданя доповнено і видано з багатьма ілюстраціями. Цю книгу називають одіссеєю хлопця з убогої ферми, що став одним із найбільших малярів Канади і України. В книзі розповідається про життя Курилика від його дитинства, яке сталось темою для його славних картин, через тунель невдач і розпуки, до остаточного визнання його мистцем міжнародного значення. Історія Василя Курилика – це тріюмфальна перемога над самітністю, боязливістю і недугою. Ціле зрештою життя мистця виповнене шуканням правди, що з атеїзму перетворилося його особовість у взірцевого християнства, яке змінило його і одуховело мистецьку цінну спадщину і надало їй унікально-неповторного художнього сенсу. І це повернення з темряви до Бога, має свою значимість.

Для грунтовного обзнайомлення з творчістю ювілята, неповторне враження справляєють прозірки «Страстей Христових». Я прочитав, що  в англійській церкві св. Мартина в Ніягара Фалс, де жив наш мистець, вже за традицією ці прозірки використовують до переведення міні передвеликодніх реколекцій. На екрані висвітлюється прозірки, «Страстей Христових» вибрані вірні, поділивши між себе «ролі» (Христа, євангелиста, св. Петра, Юди, Пилата, первосвященика і.т..д.), читають тексти з Євангелія св. Матвія. Між читаннями солісти і хор виконують композиції церковної музики – це має велике виховне релігійне значення. Оказується, що це не одинокий випадок. Подібні релігійні реколекції відбуваються  в передвеликодний піст також в катедральному соборі у місті Ст. Кетринс, у Ловерів біля Нью Орлінс в Люізіяні та в інших церквах і школах США і Канади. Прозірок можна дістати без труднощів і для збагачення релігійних переживань під час посту, можна б поширити ці релігійні традиції, які зближують нас до Христового Воскресіння. На завершення цієї розповді слід наголосити, що все життя Василь Курилик мріяв побувати на батьківщині своїх предків. І в 1970 р. така можливість з’явилася. Галерея Миколи Колянківського в Ніагара-Фоллс організувала групу українських митців з Канади і США, яка мала відвідати Україну для ознайомлення з її мистецтвом і зустрітися там з художниками. Група з Канади мала змогу побувати в столиці України, а також у Львові, Харкові, Одесі, Запоріжжі, Полтаві. Поклонилися могилі великого українського поета Тараса Шевченка в Каневі, де серед картин  Курилик намалював «Дух Шевченка витає над Канадою», це було духовне освідчення палкої любови митця до України. Та найважливішим для В.Курилика був дозвіл відвідати село Борівці, з відки виводиться його рід. Художник добирався туди зі Львова на таксі, щоб побути буквально всього декілька годин, обнимав він землю своїх предків з такою любов’ю, як син обнимає матір після довгої розлуки. Після повернення до Канади В.Курилик знову старався о дозвіл поїхати на прабатьківщину, якісь там були ускладнювання і врешті отримав зізволення у вересні 1977 року. В цей час був він вже хворий, але їхати мушу, навіть якби мали нести мене на ношах – казав В. Курилик. У цих словах не лише увесь невгамовний характер Василя Курилика, але  і його палка і безмежна любов до України. Він таки поїхав і там створив майже 100 рисунків. Недуга прогрисувала, повернувшись до Канади, закінчував свої ескізи вже у шпиталі, працюючи майже до останнього дня.

Цікаво Василь 3 листопада народився і 3 листопада 1977 року помер, прожвши лише 50 років У його спадкові понад 10 тисяч картин, малюнків та ескізів. Чимало з творчого доробку майстра розійшлося по світу, чимало є в приватних колекціях канадців, в Ніагара-Фоллс, де діє музей Василя Курилика, створений Миколою Колянківським. А також постійна виставка «Український піонер». На цю тему написано майже 4 тисячі робіт. Канада гідно оцінила визначні досягнення свого сина, нагородивши його орденом. А ось як написав про нашого великого земляка М. Колянківський: «Як митець і людина був сповнений особливої пошани й захоплення до своїх батьків і двох своїх Батьківщин – Канади й України, землі дідів і прадідів». Звичайно, в статті не передати всього про цю велику і непересічну індивідуальність. Це унікальний творчий екстаз, якого політ і медитації переплітаються в людській надсвідомості. Це  глибинна суть в суспільній цивілізації, яка створює поняття  homo sapiens, що людина від тварини саме тим різниться, що вона здатна творити високу культуру, – на засадах християнських цінностей. Мимо всяких видання про цього унікального мистця, тисячі альбомів, 5 кінофільмів та всього не перечислити. Словом, Василя Курилика доля наділила великими творчими здібностями, які він використав у творені своїх досконалих мистецьких творів на славу Канади і Украни. Вічна пам’ять Василю Курилику!

Ярослав Стех

Література

Українські мистці поза Батьківщиною, Іван Кейван, Едмонтон- Манітоба 1996, с.106 120 -122

Віталій Аблінцов «Галактика „Україна“. Українська діаспора: видатні постаті» — К.: КИТ, 2007. — 436 с.

Bitnami