Професійна самореалізація українського іммігранта у США

Калашник Олег,  громадська організація «Україна і українці зарубіжжя»

Позитивне ставлення до життя в еміграції є одним із найважливіших аспектів самореалізації особистості в іншій країні.  Українець приїжджаючи до США має безліч надій та планів на майбутнє, але багато хто зустрівши перші труднощі «опускає руки». Нерідко можемо чути, що були великі сподівання на кар’єру, а насправді важка безперспективна робота.

Приїжджаючи до США кожний має власні уявлення відносно життя та діяльності у країні еміграції. Дехто, має «рожеві окуляри», чи навпаки згущує фарби, що пов’язано із адаптаційними процесами у психіці людини.   Нажаль більша частина людей по приїзду в іншу країну, вимушена працювати не за фахом та й іноді не на роботі яка приносить задоволення. Приїжджаючи до США гарний інженер чи журналіст, учитель та ін. спершу працюють не завжди за фахом адже потрібен час на адаптацію. Така ситуація, може тривати, доки емігрант не обере вектор у якому буде далі розвиватися. Іноді люди скаржаться, що розіслав десятки резюме, спеціаліст високого рівня, а результатів немає. Бажання отримати все і одразу гарну роботу високу зарплатню, як про те розповідають блогери в інтернеті та друзі, формує високі, а іноді нереальні очікування. Нерозуміючи того, що пошук роботи та самореалізація в іншій країні має свою відмінну специфіку від української.

Необравши вчасно вектор професійного розвитку,  залишившись на тому ж професійному місті, рівень задоволеності життям падає, а людина втрачає себе. Так відбувається по волі розвиток негативного мислення коли людна втрачає оптимізм та приймає форму невдахи. Вона починає боятися вийти із кола своїх проблем постійно жаліється та сповнюється негативом. Постійне очікування невдачі, агресивне відношення до навколишнього світу провокує  відстороненість оточуючих та породжує нові невдачі. Людина, скаржаться на те, що займаються не тією справою яка їй подобається, живе не з тією людиною яку любить, спілкуються не з тими людьми з якими бажає, та живе і страждає. Тобто відсутність самореалізації та невдоволення собою екстраполюється на все життя людини.  Якщо вектор фахового розвитку в еміграції не обрано протягом 5-7 років, така людина має ризик залишитися у первинній позиції. Тому доволі часто можна спостерігати інженера та учителя на будівництві, медсестру на прибиранні так і не вивчивши мову країни еміграції. Такі люди, сумують за минулим, зазначаючи, що там колись була улюблена робота, а тут важка та копійчана.

Люди не усвідомлюють витоки власних емоційних станів та не бажають визнавати власної провини у своїх проблемах, натомість виявляють загальне незадоволення життям, агресивність, заздрісність, тривожність. Життя таких людей суцільне страждання адже винні усі крім них. На запитання: «Чому ти нічого не змінюєш?», зазвичай людина відповідає – «Що я можу змінити?; Таке моє життя..; Я живу як умію… тощо».  Йдучи до роботи кожного дня, особистість прирікає себе на страждання, вона рахує години до кінця робочого дня, цікавиться чим завгодно окрім власної діяльності та проживає частину власного життя марно. Людина працює заради грошей, хоча зазвичай вони не є достатніми для високого рівня життя.

Багато працюючи, народжуються хибні очікування великих, заробітків, де філософія людини така : «Ну і що, що роботу я ненавиджу але візьму «себе у руки»  зароблю грошей і почну власний бізнес»; «Нічого, що я втомлююсь та дивлюся на себе з огидою у дзеркалі але гроші важливіші» ; «Я небачу свою родину роками – працюю але скоро все зміниться..». Так, розкривається філософія «очікування» майбутнього яке часто є не таким безхмарним як очікується. Розвиток подій тут такий, що людина до кінця свого життя працює на ненависній роботі за копійки, незадоволена життям та зазвичай невлаштована в особистому житті.

Чому ж так відбувається?  Хто винен у невдачах ? Побутова свідомість, одразу дасть відповідь, що винна доля, події які склалися не на користь, життєві помилки, невдале кохання, не той час, безгрошів’я тощо. На запитання, «Чому ж при рівних умовах, одна людина досягає бажаного, а інша ні?», ми чуємо, що хтось більш успішний, наполегливіший, агресивніший тощо. Отже відбувається звинувачення зовнішніх обставин без урахування власного внеску в ситуації.

Спробуємо детальніше розглянути, чому людина нездатна досягати успіху. Основними факторами є невіра в себе та власні можливості, спрямованість на упередження невдач, а не на успіх – психологія невдахи. Комплекс невдахи має власні глибокі корені які криються у дитинстві людини. Зародження комплексу невдахи відбувається у дошкільний період коли дитина постійно чує від батьків, що вона незграбна, недотепа, невдаха. Дитину можуть порівнювати із кимось у сім’ї хто не є авторитетом, принижувати та несправедливо карати. Така психологія формується у багатодітних родинах де обираються улюблені діти та аутсайдери. Властива сім’ям в яких матері не влаштували особисте життя та несвідомо формують у дітей страх невдачі. Такі батьки бояться самотності, а дитина невдаха ніколи їх не покине.  У таких сім’ях діти зростають безініціативними, такими, що не мають сили волі, замкненими тому у самостійному житті така людина боїться невдачі, боїться життєвих змін. Вона готова постійно терпіти, мучитися адже заздалегідь несу в собі образ невдахи. Дійсно, спроби щось змінити, рідко є успішними, адже «психіка розумна» і закладену дитячу програму виконує на рівні комп’ютера.

Варто зазначити, що позиція «нещасного невдахи», «людини, що терпить..» та ін. є вигідною.  Психологічна вигідність, полягає у тому, що непотрібно докладати максимум зусиль, а лише спроба не зобов’язує до успіху. Тоді, людина може заявити, що вона спробувала і у неї як завжди нічого не вийшло. Таку людину жаліють, вона потребує допомоги – несвідомо моделюючі почуття дитинства. Колись у дитинстві жаліли за невдачі, чи навпаки, надто сварили, створюючи полярну атмосферу від повного комфорту до нестерпності.  В будь якому випадку невдачі краще уникати за будь яку ціну чи навпаки їх створювати – результат один, успіху нуль. Втеча від відповідальності, невміння вистоювати в конкурентності, страх критики, все це й зумовлює перебування у ситуації повного незадоволення життям. Також, важливим фактором є невміння і небажання керувати собою, розподіляти життєвий час, працювати понаднормово та досягати успіху незважаючи на складнощі. Позитивне мислення це шлях до саморозвитку але не погляд на світ крізь рожеві окуляри. Позитивно мислити це означає бути креативним, винахідливим, позитивним навіть у складній життєвій ситуації, мати волю до життя.

Позитивно налаштована людина, бачить життя із боку успіху і якою б не була складною ситуація вона повинна вирішитися позитивно. Позитивне мислення допомагає концентруватися на вирішенні проблеми, не витрачати час на негативні емоції, контролювати себе. Таке мислення утримує вас від похмурих думок, нерозважливих рішень і вчинків, про які згодом будете шкодувати. Парадокс життя складається із того, що ми притягуємо до себе те на чому фокусуємо наше мислення тобто думаючи про негатив, ми його й отримуємо. Позитивне ставлення до життя залучає позитивні події, і кожного разу коли відбувається щось негативне, людина не занурюється у невдачу, а починає аналізувати та бачити її інший бік. Таким чином, важливим фактором в еміграції є мотивація до успіху, хоча як вказується вище вона залежить від особистісних факторів серед яких: переживання дитинства, взаємини з батьками, підлітковий період тощо.

Вищевикладена стаття має інформаційний характер, якщо виникають запитання пишіть на таку адресу : ikalachnik@ukr.net

 Калашник Олег,  громадська організація «Україна і українці зарубіжжя»

(New York, NY)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Bitnami