До 75-ти річчя від смерті популяризатора стрілецтва Кирила Трильовського

“Для нас дорогі батьки, дорогі діти, близькі, родичі; але всі уявлення про любов до чого-небудь поєднані одному слові «вітчизна»’’.     ( Цицерон)

trylovskyjНапередодні вибуху ПершоїСвітової Війни на українських землях існувала політична напруга. Серед суспільства, а передовсім серед молоді, а зокрема студенської почалися організувати об’єднання і поступенно творення військових організацій. Заходами  Голови ,,Січового Союзу’’ у Львові д-р К. Трильовський при допомозі інших активних діячів 13 березня 1913 р. було створено перше Стрілецьке  Товариство ,,Січові Стрільці’’ (СС). Діяльність єких блискавиічно поширилися по всій впершу чергу Галичині і Закарпаттю. Львівскі СС  очолив відомий діяч і адвокат Володимир Старосольський. За ініціятивою Академічного Товариства, яким керував Р. Дашкевич, на початку 1914 р.було створено окрему групу під назвою ,,Січові Стрільці ІІ’’, а ще скоріше при ,,Соколі’’ було створено ,,Стрілецький Курень’’. Українська Радикальна Партія у жовтні 1913 р. оголосила програму в якій закликала всіх до підготовки і здобуття самостійної  української держави. На підставі цього активного руху створено 96 стрілецьких товариств, з яких   повстав вже у воєнних роках Леґіон Українських Січових  Стрільців (УСС), про славу яких написано в численних книжках і оспівано їх вгероїчних піснях.Словом в народі ожив дух Запорозької січі в новітніх часах. В ряди УСС приєдналося надзвичайно багато ідейних патріотичних провідників, які відограли у визвольних змаганнях надзвичайно велике значення. Серед численних українських патріотів варто згадати одного із провідних діячів цієї епохи, яким був д-р Кирило Трильовський. Він народився 6 травня 1864 р в с.Богутин, повіт Золочів, Кирило Трильовський походив із священичої родини: батько Йосиф Трильовський був греко-католицьким священиком, а мати Гонората Левицька була дочкою греко-католицького декана в Золочеві.  За ініціативою батька о.Йосифа, в 1865-го року спроваджено  вчителя Симеона Свєнціцького, який займався освітою і вихованням молодого талановитого К. Трильовського.  Саме С. Свєнціцький прищепив юнакови палку любов до українського народу, вперше ознайомив його із цінними літературно-істочними виданнями, які становили коріння української нації. В тих ранніх роках Кирило засвоїв і став популяризувати ці ідеї, які становили найціннішу споконвічну святідсть життя свідомого українця.

В молодих роках деякий час Кирило жив у діда по материній лінії о. Г. Левицького, який  також мав колосальний позитивний вплив на інтелектуальний розвиток допитливого внука. В 1872 р. Кирило закінчив перший клас Золочівської польської школи. Проте у зв’язку зі смертю діда Кирило з осені в 1873 до весни 1875 навчався у школі в Бродах. Згодом, протягом 1875-1876 рр.продовжив навчання у Золочівській гімназії. Тут, у Золочеві, у червні 1876 молодий Кирило став одним із організаторів таємного шкільного гуртка, метою якого була пропаганда творів українських письменників і прищеплення патріотичного духа шкільній україмнській молоді. З огляду на недугу Кирило в 1876-1879 рр. він займався самоосвітою, перебуваючи в с. Ожидові Золочівського повіту (в новій парафії батька). Восени 1879 р. Кирило повертається в школу і знову продовжує навчання у Золочівській гімназії, при тому він знову поринув в молодіжний рух, відновлюючи діяльність в нелегальних українських гуртках. З осені 1882  Кирило переноситься у Коломийську гімназію, де продовжує навчання і займається організаційною працею серед молоді. Можна ствердити, що все подальше життя Кирила  тісно переплітається і воно пов’язане з Покуттям, зокрема зі Снятинщиною та Коломийщиною. У вересні 1884 р. він вже відомий молодіжний громадський діяч вступає до військової школи у Львові, де бере активну участь в житті львівського українського  студентства. 19 жовтня 1884 Кирило став членом «Академічного братства», а на початку 1885 перевівся до Віденської військової школи. Восени 1886 р. він рішається поступити на правничий факультет Львівського університету, який закінчив 1894, ставши доктором права і відомим в Галичині адвокатом. Будучи студентом, з осені 1888 очолював товариство «Академічне братство». 9-10 березня 1889 К. Трильовський, як голова згаданого братства, взяв участь у вічі польської та української студентської молоді, на якому закликав українських студентів брати активну участь у громадському житті і відстоювати україно-руську мову. Його авторитет серед української інтелегенції зростає, як громадсько-політичного так і культурно-освітнього діяча. Саме йому вдалося заснувати Українську  радикальну партію та Селянсько-радикальну партію Східної Галичини, а також він один із засновників ,,Січі’’. Згодом він став діяльним  депутатом віденського парламенту, послом Галицького сейму. При тому К. Трильовський автором численних статей, переважно на організаційно-патріотичні теми. Велечезне значення мають його виступи на з’їздах, вічах і різного рівня сесіях та конференціиях, які мають феноменально-прорітетне значення в історії Галичини.

Була це надзвичайно сильна індивідуальність як людина, як діяч і виважений політик. Зарівно серед діячів в Сеймі, як і серед української громади К. Трильовський вмів займати конструктивну позицію, відстоюючи українську національну гідністуь. Пригадаймо, що Кирило Трильовський користувався слідуючими псевдоніми: К. Т.; Кл. О.; Кл. Об.; Об. Кл.; Білошапник; Вандрівник; Гайдамака; Гриць й Покотило; Залізняк Максим; Іван С.; Кирило; Кирило Тр…; Клим; Обух Клим; Приятель; Приятель «Січи»; Радикал; радикал Тр. Кирило та іншими. Діяльність Трильовського багатогранна. Досить згадати, що він виголосив палку патріотичну промову у Коломиї на першому радикальному народному вічі 2 лютого 1891, на другому народному вічі у теперішньому парку ім. К. Трильовського (що названий на його честь) 30 травня 1893, на довірчих зборах радикальної партії 20 жовтня 1893. У травні цього ж року «січовий батько» став одним із засновників політичного товариства ,,Народна воля’’ у Коломиї. К. Трильовського, як представника Української Радикальної Партії (наступниці РУРП, далі – УРП), було двічі обрано, у 1907 та 1911, до австро-угорського парламенту від виборчого округу Коломия – Косів. У 1907 політик отримав рекордну кількість голосів — 44000. Кирило Трильовський виголосив з трибуни Віденського парламенту понад вісімнадцять великих промов, які тривали від двох до десяти годин. Одначе події, УСС, займають в житті Трильовського непересічне місце. На зборах Українського студенського союзу (15 травня 1912) відомий на той час провідний  адвокат К. Трильовський – домігся від австрійської влади затвердження статуту Товариства січових стрільців 18 березня 1913 р. із цієї нагоди у Львові в залі ,,Повітової січі’’ відбулися перші збори, за якими повстали їхні осередки в Косові, Яблоневі, Заліщиках, і Шешорах невдовзі їх стало 96 і їхнім першим провідником став  В. Старосольський.  Про велику народну любов до «Січей» засвідчує не тільки їхня кількість зростання, але  Січ здобула собі безсмертну славу у піснях, які постійно оживлюють наше життя. Клонимо наші голови перед маєстатом поета і композитотора Романа Купчинського, який незрівняним мистецьким феноменом збагатив подвиги січових стрільців і і їхній героїчний подви з гідністю прославив у віках.  Пригадаймо, що в 1914-му році налічувалось 1056 «Січей», членами яких було близько 66 тис. осіб. Центром січового руху стала Коломия, зокрема адвокатська канцелярія К. Трильовського, розміщена на розі вулиць Костюшка та Валової. Січові стрільці золотима літерами вписали ім’я Трильовського у велику книгу визвольних змагань українського надору за незалежність. Віддалює нас час, як навершині гори Маківки 100 років тому наші воїни зточили жорстокі бої в яких доказали свою палку любов  до народу, рідної землі і до волі. У період ЗУНР К. Трильовський також спробував відродити січовий рух. З його ініціативи 8 листопада 1918 у Печеніжині було відновлено першу «Січ». На 23 березня 1919 політик скликав до Коломиї Крайовий січовий з’їзд. Згідно з рішенням з’їзду було обране нове керівництво Українським Січовим Союзом, Кирила Трильовського обрано отаманом.

Українськими визвольними змаганнями жив Трильовський і впізнішому часі. Він віддавав свої зусилля проти нелюдського  російсько-большевицького терору, який тривав в Україні, а також  не мирився з полькою окупаційною владою в Західній Україні, яка намагалася понижувати і польонізувати українське населення. Після поразки національно-визвольних змагань українців К. Трильовський 1920-го року виїхав до Відня. Перебуваючи на еміграції, він переживав великі фінансові труднощі, а тому восени 1927 «січовий батько» повернувся в Галичину,  зокрема до села Гвіздець Коломийського повіту. Маючи намір взяти участь у чергових польських виборах до сейму та сенату, призначених на весну 1928 р., проте йому польська окупаційна влада відмовела. Як ми вище згадували, на початку ХХ ст. К. Трильовський здійснював надзвичайно активну видавничу діяльність, він видавав часопис ,,Громаду’’, де популяризував   січові ідеї. Його видавничим центром січових часописів була Коломия. Тут К. Трильовський у друкарні В. Бравнера видавав також популярний місячник ,,Зоря’’, двотижневик ,,Хлопська правда’’. Для популяризації січового руху він також щорічно видавав у Коломиї календарі із символічними назвами «Отаман» (1904—1908),  «Запорожець» (1902—1913) та ін. В середині листопада 1918 він заснував у Коломиї видання часопису ,,Січовий голос’’, що був друкованим органом Українського Січового Союзу. Редактором газети спочатку був Я. Навчук, а згодом – «січовий батько». Однак найбільшим здобутком у публіцистичній діяльності К. Трильовського наприкінці 1920-х було видання історичних нарисів. У 1927 він видав у Коломиї брошуру «Російська цариця Катерина ІІ», у якій описав її колоніальну політику, зокрема зруйнування Січі. У 1928 за його редакцією у Коломиї вийшла монографія «Боротьба італійців за свободу та соборність». У 1934 політик видав брошуру, написану спільно з С. Яричевським, «Про велику Французьку революцію». У цілому К. Трильовський написав понад 2000 статей, присвячених актуальним суспільно-політичним, соціальним, культурно-освітнім проблемам, підписуючись власним прізвищем, а також псевдонімами. Політик видав понад 80 популярних брошур, зокрема календарі-альманахи для січових товариств – підручник для січових вправ, січові і народні співанки, колядки, парламентські промови, історичні нариси, монографії тощо.

Кирило Трильовський був також відомим народним поетом. Частина з його поетичних творів стали народними піснями ще за життя автора. Зокрема він написав пісні ,,Гей, там на горі ,,Січ’’ іде’’, «Гей, Чорногора зраділа», ,,Про Січ славну, Запороже’’,  «Хлопська пісня» та ін.  К. Трильовський був  визначною  постаттю у Галичині кінця ХІХ і на початку ХХ ст. Але найбільшу славу йому принесло заснування та керівництво січовим рухом. Кирило Трильовський одружився в 1894р. з Євфросинією Попович і в сім’ї було четверо дітей: Петро (1895-1987), Марія (1896-1990), Наталя (1901-1997) і Василь (1903-1983). На завершення треба загально пригадати  що для вшанування пам’яті Кирила Трильовського найбільше пам’яток знаходиться в м. Коломиї, де на фасадах будинків заміщені пропам’ятні дошки, його ім’ям названо місцевий парк, споруджено погруддя (автором якого є В. Ореховський) та на будинкові де працював К. Трильовський, відкрито також меморіальну таблицю з його барельєфом (скульптор Роман Захарчук). його експонати знаходяться у місцевому музею та в багатьох містах ім’ям К.Трильовського названо вулиці міст. Навіть деякі експонати про К. Трильовського знаходяться у багатьох приватних колекціонерів,а також і в далекій Канаді. Сімдесять п’ята річниця смерті д-ра Кирила Трильовського, це ще одна добра нагода, згадати ,,Батька Січі’’, лідера політично-освітньої думки в Західній Україні. Його головною заслугою є те, що він забеспечив масовість козацьких січей, відродив національний  дух народу. Хотяй й до нього були спроби студентів та інтелектуалів об’єднуватися в «січі».  Скажімо, «Віденська січ» — одна з найстарших українських студентських організацій, заснована 9 січня 1868 р. у Відні. Засновниками й першими головами «Січі» віденської були А.Вахнянин та Ю. Целевич. Про велику народну любов до «січей» свідчить їхня кількість. У 1914 році налічувалось 1056 «січей», членами яких було близько 66 тисяч осіб! Справа була зроблена, «критична» маса козакофілів відтоді постійно існувала на галицьких землях. І в тому, що в лавах УГА, а потім в  УПА  масово  воювали  «Богуни», «Байди», «Кривоноси», «Гонти» і «Залізняки» та ін.  Опосередковані ці назви є  великою заслугою нашого ювілята адвоката Кирила Трильовського. Кирило Трильовський помер 19 жовтня 1941, похований на старовинному коломийському українському цвинтарі «Монастирок». Тож з нагоди ювілею повернімо нашу пам’ять до минулих подій і наших героїв, сповнім свій обов’язок перед мертвими, перед живими та ненародженими. Надіємося відродимо свою державність нашою спільною свідомою прецею.

Література:

Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.  Чорновол І. 199 депутатів Галицького Сейму // Серія «Львівська сотня». — Львів: Тріада плюс, 2010. — 228 с., іл. — С. 186—187.Гей, там на горі «Січ» іде!.. Пропам‘ятна книга «Січей» / Зібрав й упорядкував Петро Трильовський. — Едмонтон, Канада, 1965. — 432 с. Бойчук Леся. Участь К. Трильовського у суспільно-політичному та культурно-освітньому житті Коломийщини //Кирило Трильовський і січовий рух: Матеріали наукової конференції (Коломия, 6 травня 2014). — Коломия: Вік, 2014. — 256 с. Петрів Михайло, Гуйванюк Микола, Ковтун Валерій та ін. Січовий батько: Штрихи до портрета Кирила Трильовського. — Коломия: Вік, 2012. — 64 с

Ярослав Стех 

Bitnami